Презентація
"Нові професійні ролі вчителя в умовах НУШ"
https://drive.google.com/open?id=12nOC5_e3kDl6SHU7sFfmaOzNCkvIa4KI
"Нові професійні ролі вчителя в умовах НУШ"
« Нові професійні ролі вчителя в умовах НУШ »
План
1.
Вступ
Учитель- основна
дійова особа у реформуванні освіти.
2.
Основна частина
2.1
Професійно
зумовлені вимоги до особистості вчителя.
2.2 Роль особистісних якостей учителя в педагогічній
діяльності.
2.3 Нові професійні ролі і завдання учителя.
3.
Висновки
4.
Список використаних джерел
Вступ. Учитель – основна дійова особа в реформуванні
сучасної освіти
Учитель – основна дійова особа в
реформуванні сучасної освіти. Змінюються орієнтири освіти – змінюється і сам
учитель, змінюється мета і завдання його діяльності.
Успішне вирішення завдань сучасної
освіти безпосередньо пов’язане з удосконаленням підготовки та професійним
розвитком педагогів. Особистість сучасного вчителя криється в самому слові «
Учитель».
У – унікальний, успішний, розумний,
універсальний, вміє професійно подавати матеріал.
Ч – чесний, чуйний, людяний, з
почуттям гумору.
И – інтелігентний, індивідуальність.
Т – тактовний, толерантний, терплячий.
Е – енергійний, ерудований.
Л – люблячий дітей, люблячий свою
роботу.
Ь – і дуже м’який, як м’який знак і саме
слово.
Як зазначається у документах з
реформування освіти Державному стандарті початкової освіти та Закону України «
Про освіту»: « Нова школа потребує
нового вчителя, який може стати агентом змін ».
Професійна компетентність учителя потребує постійного розвитку і
удосконалення.
Особливо актуальним це питання є у період діяльності, пов’язаної з
реалізацією Концепції «Нова українська
школа», підготовка вчителя до роботи в
нових умовах.
Професійно зумовлені вимоги до
особистості вчителя
Компетентність – обізнаність у певній галузі, якомусь питанні,
повноважність, повноправність у розв’язанні якоїсь справи, коло повноважень
(прав, обов'язків) певного органу чи посадової особи згідно статуту установи,
організації.
Виділяють такі види професійної компетентності учителя:
·
спеціальна
(у галузі предмета, який викладається);
·
методична
(у галузі засобів формування предметних компетентностей учнів);
·
психолого-педагогічна
(у сфері освітньої діяльності);
·
аутопсихологічна
(рефлексія у сфері педагогічної діяльності).
Вважаємо підготовку вчителя до роботи в умовах реформування шкільної освіти
одним із важливих завдань дирекції школи. Постає необхідність запровадження
інноваційних підходів до організації дієвої системи підвищення компетентності
педагогів, модернізації вже наявної системи, створення умов для самоорганізації, самовдосконалення,
самоосвіти вчителя.
Розвиток та вдосконалення професійної компетентності вчителя здійснюємо
через внутрішкільне управління, орієнтоване на конкретного вчителя, його
потреби, які витікають із завдань, поставлених перед ним реформою. Намагаємось
спрямувати вчителя через мотивацію на ефективну, самокеровану, індивідуальну,
колективну діяльність із піднесенням професійної компетентності на більш
високий рівень.
Управлінські дії в роботі з педагогічними кадрами спрямовуємо на доведення
нових підходів до визначення ролі вчителя в освітньому процесі, за яким йому
буде надано академічну свободу. Учитель зможе готувати власні авторські
навчальні програми, обирати підручники, методи, стратегії, способи і засоби
навчання.
Провідною ланкою в системі підвищення компетентності вчителів є внутрішня
шкільна методична робота, якісна організація якої забезпечує ефективну освітню
діяльність навчального закладу.
Важливою ланкою в організації даної роботи є моніторинг. Проведення його
дало змогу виявити рівень обізнаності учителя зі змістом Концепції реалізації
державної політики у реформуванні загальної середньої освіти «Нова українська
школа» на період до 2019 р, Закону України «Про освіту», рівень психологічної,
інформаційної, технологічної готовності вчителя до роботи в нових умовах, знань
і умінь забезпечення компетентнісного підходу до освітнього процесу, можливості
вчителя з реалізації ідей реформи, успішного виконання оновлених програм.
Якщо реальні можливості вчителів недостатні, то необхідно здійснювати
оперативну підготовку вчителя до роботи в нових умовах.
Також визначаємо, які форми методичної роботи будуть найдоцільнішими для
конкретного вчителя.
На основі відомостей заповнюються діагностичні карти, створюється база
даних про рівень нових професійних компетентностей вчителя, вносяться корективи
до плану самоосвіти вчителя, плануються заходи з професійного вдосконалення.
Проводячи відповідні управлінські дії, використовуємо певні форми освітньої
діяльності. Найперше – проведення педагогічної ради із затвердження
стратегічного плану розвитку школи на період 2017-2022 р.р. (5 років),
визначення ключових завдань, які необхідно реалізувати у найближчий період
реформування шкільної освіти.
Для вчителя початкових класів затверджено професійний стандарт, який
визначає необхідні компетентності, знання та вміння. Стандарт, який розробило
МОН, затвердило Міністерство соціальної політики.
У документі прописана загальна інформація про стандарт. Навчання та
професійний розвиток вчителя також перелік функцій педагога:
1.
планування
і здійснення освітнього процесу;
2.
забезпечення
і підтримка навчання, виховання і розвитку учнів в освітньому середовищі та
родині;
3.
створення
освітнього середовища;
4.
рефлексія
та професійний саморозвиток;
5.
проведення
педагогічних досліджень;
6.
надання
методичної допомоги колегам з питань навчання, розвитку, виховання й
самореалізації учнів початкових класів закладів загальної середньої освіти;
7.
узагальнення
власного педагогічного досвіду та його презентація педагогічній спільноті;
8.
оцінювання
результатів роботи вчителів початкових класів закладів загальної середньої
освіти.
Для кожної
функції конкретизовано професійні компетенції, знання, вміння та навички, якими
має володіти педагог. Зазначена також
інформація про засоби праці вчителя. У МОН зазначають, що цей документ можна
використовувати для оцінки кваліфікації вчителя під час прийняття на роботу,
атестації чи сертифікації, присвоєння категорії тощо.
Головним завданням учителя – навчати і
виховувати. Навчальна (дидактична)
функція. Вважалося, що вчитель, як носій знань передає їх учням. І чим
обізнані ший він сам, тим краще засвоять науку діти. З часом обсяг знань
збільшився. Головним стало не передавання знань, формування умінь здобувати їх
самостійно. Цінність учительської праці почали вбачати в його умінні бути
організатором процесу засвоєння знань.
Розвиваюча функція. ЇЇ
сутність у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини,
самоутвердження, самореалізації, через творчість, у забезпеченні демократичних
засад освітнього процесу скоординованого за цілями, цінностями, що втілюються в
дидактично оформленій системі знань.
Виховна
функція. Бути вихователем - означає вміти трансформувати поставлені перед
школою цілі у конкретні педагогічні завдання – необхідних особистісних якостей
у кожного школяра. Виховна функція полягає у тому, щоб загальнолюдські цінності
у свідомості і поведінці учнів.
Однією з найважливіших вимог є чіткість соціальної і професійної позиції.
Саме в ній учитель постає як суб’єкт педагогічної діяльності.
Позиція (лат. positio, від pono — розміщую, ставлю) педагога—
система сформованих настанов і ціннісних орієнтацій, ставлень і оцінок світу,
педагогічної діяльності, педагогічних явищ, які визначають характер діяльності,
поведінки, спілкування вчителя, його місце та роль у професійній діяльності і
повсякденному житті.
У позиції педагога виявляються його
особистість, соціальна орієнтація, тип громадської поведінки і діяльності.
Найважливіше для педагога, щоб його позиція була гуманістичною,
характеристиками якої є любов до дітей, захист їхніх прав та інтересів, турбота
про їх фізичне і психічне здоров’я, емпатійне ставлення до кожного, діалогічне
спілкування тощо.
Сукупність професійно зумовлених вимог до вчителя визначається як професійна готовність до педагогічної діяльності. У її складі виокремлюють психологічну, психофізіологічну готовність, а також науково-теоретичну і практичну підготовку як основу професіоналізму.
Зміст професійної готовності як відображення мети педагогічної освіти акумульовано у професіограмі.
Професіограма (лат. professio — спеціальність і грец. gramma — риска, написання) особистості вчителя — ідеальний портрет учителя, зразок, еталон, у якому представлені якості особистості, якими він має володіти, а також знання, уміння, навички, необхідні для виконання педагогічних функцій. Вона є своєрідним реєстром, що охоплює сукупність особистісно-ділових рис, суспільно-політичних, психолого-педагогічних і спеціальних знань, а також програму педагогічних умінь і навичок, необхідних для виконання вчителем його повсякденних професійних обов’язків. Професіограма дає повну кваліфікаційну характеристику педагога з погляду вимог до його знань, умінь, навичок, особистості, здібностей, психофізіологічних можливостей і рівня підготовки. Близьким за змістом до поняття «професіограма» є поняття «акмеограма» — опис усіх аспектів праці конкретного професіонала, вимог до його індивідуальності, зорієнтованих на продуктивний творчий розвиток особистості фахівця.
Нині накопичено значний досвід побудови професіограми вчителя, що дає змогу об’єднати професійні вимоги до нього у такі основні взаємопов’язані комплекси:
а) громадянські якості. До них належать: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність, цілеспрямованість, відповідальність, патріотизм, гуманізм, оптимізм; віра в людей, у свої сили і можливості; працелюбність; потреба в постійній самоосвіті і готовність до неї тощо;
б) якості, зумовлені специфікою професії вчителя. Ідеться про професійно значущі особистісні якості, що характеризують інтелектуальний, емоційно-вольовий аспекти особистості, істотно впливають на результат професійної діяльності і визначають індивідуальний стиль діяльності («почерк»). Це насамперед любов до дітей; чесність, совісність, справедливість, об’єктивність; твердість характеру, витримка, терпіння і самовладання; вимогливість; чуйність; адекватність сприйняття дитини та уважність до неї, тактовність, толерантність; організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом, творчий склад мислення, педагогічна інтуїція, педагогічна спостережливість; висока культура мовлення (фонетична чіткість, емоційність, експресія, виразність, змістовність мовлення); комунікативність, фізичне і психічне здоров’я; професійна працездатність; швидкість орієнтації у складних педагогічних ситуаціях тощо;
в) спеціальні знання, уміння та навички з предмета (спеціальності). Особистісні якості у педагогічній діяльності невіддільні від професійних, тобто тих, яких набувають у процесі засвоєння знань, умінь, способів мислення, методів діяльності: володіння предметом і методикою його викладання; психологічна підготовка; володіння технологіями навчання і виховання; педагогічний такт; педагогічна техніка, уміння спілкуватися тощо.
Зазначені якості педагога забезпечують повноцінне виконання ним своїх професійних функцій та обов’язків.
Професійно недопустимими є такі якості: грубість, безвідповідальність, безпринципність, некомпетентність у питаннях виховання і викладання, вузькість, обмеженість світогляду, низька морально-духовна культура, мстивість, неврівноваженість, байдужість до учнів і свого предмета тощо— дотримуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність учнів;
— постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну і політичну культуру;
— виконувати накази і розпорядження керівника навчального закладу, органів управління освітою.
На основі особистісних якостей у процесі професійної підготовки, а згодом і в практичній діяльності у педагога формуються необхідні педагогічні вміння. Психолого-педагогічні якості у поєднанні з уміннями створюють надійний фундамент для розвитку педагогічної майстерності. Знання професійно значущих особистісних якостей сучасного педагога, їх ролі у професійній діяльності дасть змогу майбутньому вчителю діагностувати свій ступінь сформованості на певному етапі професійного становлення, визначити шляхи їх подальшого удосконалення.
Сукупність професійно зумовлених вимог до вчителя визначається як професійна готовність до педагогічної діяльності. У її складі виокремлюють психологічну, психофізіологічну готовність, а також науково-теоретичну і практичну підготовку як основу професіоналізму.
Зміст професійної готовності як відображення мети педагогічної освіти акумульовано у професіограмі.
Професіограма (лат. professio — спеціальність і грец. gramma — риска, написання) особистості вчителя — ідеальний портрет учителя, зразок, еталон, у якому представлені якості особистості, якими він має володіти, а також знання, уміння, навички, необхідні для виконання педагогічних функцій. Вона є своєрідним реєстром, що охоплює сукупність особистісно-ділових рис, суспільно-політичних, психолого-педагогічних і спеціальних знань, а також програму педагогічних умінь і навичок, необхідних для виконання вчителем його повсякденних професійних обов’язків. Професіограма дає повну кваліфікаційну характеристику педагога з погляду вимог до його знань, умінь, навичок, особистості, здібностей, психофізіологічних можливостей і рівня підготовки. Близьким за змістом до поняття «професіограма» є поняття «акмеограма» — опис усіх аспектів праці конкретного професіонала, вимог до його індивідуальності, зорієнтованих на продуктивний творчий розвиток особистості фахівця.
Нині накопичено значний досвід побудови професіограми вчителя, що дає змогу об’єднати професійні вимоги до нього у такі основні взаємопов’язані комплекси:
а) громадянські якості. До них належать: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність, цілеспрямованість, відповідальність, патріотизм, гуманізм, оптимізм; віра в людей, у свої сили і можливості; працелюбність; потреба в постійній самоосвіті і готовність до неї тощо;
б) якості, зумовлені специфікою професії вчителя. Ідеться про професійно значущі особистісні якості, що характеризують інтелектуальний, емоційно-вольовий аспекти особистості, істотно впливають на результат професійної діяльності і визначають індивідуальний стиль діяльності («почерк»). Це насамперед любов до дітей; чесність, совісність, справедливість, об’єктивність; твердість характеру, витримка, терпіння і самовладання; вимогливість; чуйність; адекватність сприйняття дитини та уважність до неї, тактовність, толерантність; організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом, творчий склад мислення, педагогічна інтуїція, педагогічна спостережливість; висока культура мовлення (фонетична чіткість, емоційність, експресія, виразність, змістовність мовлення); комунікативність, фізичне і психічне здоров’я; професійна працездатність; швидкість орієнтації у складних педагогічних ситуаціях тощо;
в) спеціальні знання, уміння та навички з предмета (спеціальності). Особистісні якості у педагогічній діяльності невіддільні від професійних, тобто тих, яких набувають у процесі засвоєння знань, умінь, способів мислення, методів діяльності: володіння предметом і методикою його викладання; психологічна підготовка; володіння технологіями навчання і виховання; педагогічний такт; педагогічна техніка, уміння спілкуватися тощо.
Зазначені якості педагога забезпечують повноцінне виконання ним своїх професійних функцій та обов’язків.
Професійно недопустимими є такі якості: грубість, безвідповідальність, безпринципність, некомпетентність у питаннях виховання і викладання, вузькість, обмеженість світогляду, низька морально-духовна культура, мстивість, неврівноваженість, байдужість до учнів і свого предмета тощо— дотримуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність учнів;
— постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну і політичну культуру;
— виконувати накази і розпорядження керівника навчального закладу, органів управління освітою.
На основі особистісних якостей у процесі професійної підготовки, а згодом і в практичній діяльності у педагога формуються необхідні педагогічні вміння. Психолого-педагогічні якості у поєднанні з уміннями створюють надійний фундамент для розвитку педагогічної майстерності. Знання професійно значущих особистісних якостей сучасного педагога, їх ролі у професійній діяльності дасть змогу майбутньому вчителю діагностувати свій ступінь сформованості на певному етапі професійного становлення, визначити шляхи їх подальшого удосконалення.
Роль особистісних якостей учителя
в педагогічній діяльності
Усі особистісні якості педагога тісно взаємопов’язані і однаково важливі.
Проте провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотивам,
що визначають її поведінку і діяльність. Ідеться про соціально-моральну,
професійно-педагогічну і пізнавальну спрямованість педагога.
Серед найважливіших якостей — педагогічний обов’язок і відповідальність. Керуючись ними, вчитель завжди поспішає надати допомогу всім, хто її потребує. Він вимогливий до себе, дотримується своєрідного кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим виявом педагогічного обов’язку є самовідданість учителя.
Якості особистості, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість, формують авторитет учителя — визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги. Авторитетний педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводи- тися, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня.
Пізнавальна спрямованість. У її основі — духовні потреби та інтереси. Одним із виявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Чи не найва- жливіший чинник пізнавального інтересу — любов до свого предмета. Л. Толстой зазначав, що коли «хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то, скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу». Сучасний учитель має добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, ознайомлюва- тися з новими дослідженнями, відкриттями і гіпотезами, бачити близькі і далекі перспективи науки, володіти культурою науково-педагогічного мислення.
Особистість учителя як фахівця характеризується такими якостями: професіоналізм, педагогічна культура, педагогічна майстерність, професійно-педагогічна компетентність, педагогічні здібності, професійно-педагогічний потенціал, педагогічна техніка, педагогічна творчість.
Професіоналізм. Це інтегрована якість особистості вчителя, результат його творчої педагогічної діяльності, здатність продуктивно, грамотно розв’язувати соціальні, професійні та особистісні завдання.
Педагогічна культура. Вона є вищим виявом професіоналізму вчителя і охоплює такі компоненти: наукову ерудицію; загальну культуру; педагогічне мислення; педагогічну етику; культуру мовлення; культуру спілкування; духовне багатство; культуру професійного здоров’я; наукову організацію праці; прагнення до самовдосконалення тощо.
Педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, оскільки саме вона забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу і самовдосконалення кожного педагога. Чим вищою є професійна культура педагога, тим різноманітнішою та ефективнішою є його взаємодія з учнями. Вона дає змогу вчителю піднятися до вершин майстерності.
Педагогічна майстерність. Це синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистісних якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Вона є результатом багаторічного педагогічного досвіду і творчого саморозвитку. Ця якість дає змогу досягнути високих оптимальних результатів за малих затрат сил учителя та учнів. Дитина у спілкуванні з педагогом-майстром не помічає, що її виховують і навчають, їй просто хочеться відвідувати уроки, зустрічатися, спілкуватися з ерудованою, інтелігентною, доброю і мудрою людиною-вчителем.
Щоб оволодіти педагогічною майстерністю, слід постійно працювати над собою, пропускаючи передовий педагогічний досвід крізь себе, опановуючи нові технології навчання і виховання, формуючи свою чітку професійну позицію.
Важливим елементом педагогічної майстерності є гуманістична спрямованість діяльності, яка полягає в зорієнтованості педагога на особистість іншої людини, утвердженні словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.
Кожен педагог має бути гуманістом, визнавати значущість особистості кожного учня, будувати взаємини з дітьми на основі любові і поваги. Вихідною тезою у професійній діяльності вчителя-гуманіста є розуміння того, що учнями можуть бути різні діти — кмітливі і тугодуми, дисципліновані і правопорушники, мовчазні і «гострі на язик», привабливі і малосимпатичні, здорові і хворобливі, а педагогами — тільки найкращі, які вміють навчити, захистити інтереси учнів, надати їм допомогу, створити умови для самоствердження і саморозвитку кожного з них.
Серед найважливіших якостей — педагогічний обов’язок і відповідальність. Керуючись ними, вчитель завжди поспішає надати допомогу всім, хто її потребує. Він вимогливий до себе, дотримується своєрідного кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим виявом педагогічного обов’язку є самовідданість учителя.
Якості особистості, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість, формують авторитет учителя — визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги. Авторитетний педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводи- тися, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня.
Пізнавальна спрямованість. У її основі — духовні потреби та інтереси. Одним із виявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Чи не найва- жливіший чинник пізнавального інтересу — любов до свого предмета. Л. Толстой зазначав, що коли «хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то, скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу». Сучасний учитель має добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, ознайомлюва- тися з новими дослідженнями, відкриттями і гіпотезами, бачити близькі і далекі перспективи науки, володіти культурою науково-педагогічного мислення.
Особистість учителя як фахівця характеризується такими якостями: професіоналізм, педагогічна культура, педагогічна майстерність, професійно-педагогічна компетентність, педагогічні здібності, професійно-педагогічний потенціал, педагогічна техніка, педагогічна творчість.
Професіоналізм. Це інтегрована якість особистості вчителя, результат його творчої педагогічної діяльності, здатність продуктивно, грамотно розв’язувати соціальні, професійні та особистісні завдання.
Педагогічна культура. Вона є вищим виявом професіоналізму вчителя і охоплює такі компоненти: наукову ерудицію; загальну культуру; педагогічне мислення; педагогічну етику; культуру мовлення; культуру спілкування; духовне багатство; культуру професійного здоров’я; наукову організацію праці; прагнення до самовдосконалення тощо.
Педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, оскільки саме вона забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу і самовдосконалення кожного педагога. Чим вищою є професійна культура педагога, тим різноманітнішою та ефективнішою є його взаємодія з учнями. Вона дає змогу вчителю піднятися до вершин майстерності.
Педагогічна майстерність. Це синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистісних якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Вона є результатом багаторічного педагогічного досвіду і творчого саморозвитку. Ця якість дає змогу досягнути високих оптимальних результатів за малих затрат сил учителя та учнів. Дитина у спілкуванні з педагогом-майстром не помічає, що її виховують і навчають, їй просто хочеться відвідувати уроки, зустрічатися, спілкуватися з ерудованою, інтелігентною, доброю і мудрою людиною-вчителем.
Щоб оволодіти педагогічною майстерністю, слід постійно працювати над собою, пропускаючи передовий педагогічний досвід крізь себе, опановуючи нові технології навчання і виховання, формуючи свою чітку професійну позицію.
Важливим елементом педагогічної майстерності є гуманістична спрямованість діяльності, яка полягає в зорієнтованості педагога на особистість іншої людини, утвердженні словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.
Кожен педагог має бути гуманістом, визнавати значущість особистості кожного учня, будувати взаємини з дітьми на основі любові і поваги. Вихідною тезою у професійній діяльності вчителя-гуманіста є розуміння того, що учнями можуть бути різні діти — кмітливі і тугодуми, дисципліновані і правопорушники, мовчазні і «гострі на язик», привабливі і малосимпатичні, здорові і хворобливі, а педагогами — тільки найкращі, які вміють навчити, захистити інтереси учнів, надати їм допомогу, створити умови для самоствердження і саморозвитку кожного з них.
Нові «ролі» вчителя. Здатність педагога організувати навчальну
роботу з вирішенням творчих завдань, проявлення ініціативи, самостійності є
новим професійним орієнтиром у роботі вчителя.
Базовим
принципом нової української школи має стати «
педагогіка партнерства»: повага до особистості; доброзичливість
і позитивне ставлення; довіра у відносинах,
стосунках; діалог – взаємодія –взаємоповага є
принци- пом соціального
партнерства . Все це передбачає й зміну традиційної ролі педагога.
Які ж ці нові ролі вчителя? Це - Тьютори, Едвайсери, Коучі,
Фасилітатори, Ментори. Вони вже приходять в педагогічну практику
українських навчальних закладів, адаптуючись із зарубіжних педагогічних
методик. Тому давайте спробуємо розібратсь які завдання повинні виконувати ці
педагоги.
Найбільш поширена в нашому освітньому просторі посада Тьютора.
Тож, хто це? Тьютор це особа, що веде індивідуальні, або
групові заняття, із учнями, студентами. А також — репетитор, наставник.
Ще одна посада, що зберігає у назві іноземне звучання Коуч (від
англ. coach – тренер), той що займається, відповідно, коучингом, знову ж таки –
від англ. coaching – тренерством, вишколом. Коуч допомагає
знайти відповіді на власні запитання підопічних, відпрацьовує до
автоматизму різні життєві та професійні ситуації. Коучинг – інструмент
особистісного й професійного розвитку, формування якого почалося в 70-х роках
XX століття. Джерела коучингу лежать у спортивному тренерстві, позитивній,
когнітивній й організаційній психології, в уявленні про усвідомлене життя й
можливості постійного й цілеспрямованого розвитку людини. За сферою
застосування, вирізняють кар'єрний коучинг, бізнес-коучинг, коучинг особистої
ефективності, лайф-коучинг. Та саме освітня сфера найбільш сприятлива його
застосуванню.
Більш поширене у нашій педагогічній літературі поняття ментор.
В контексті педагогічних посад ментор, як термін почали
використовувати, в значенні синоніма до слів «учитель», «порадник»,
«наставник», «консультант». Людина, що має інтерес в розвитку знань, умінь,
навичок та міжособистісних стосунків. На відміну від наставника, ментор
самостійно встановлює інтенсивність та напрямок навчання. Завдання ментора —
допомагати тоді, коли просите про допомогу. І хоча ці два терміни часто
вживаються як синоніми, є доволі суттєва відмінність між наставниками та
менторами. Перший призначається, щоб допомогти досягнути цілі групи, колективу,
установи, закладу, компанії. Другого можна вибрати, щоб досягнути
індивідуального зростання.
Наступний іншомовний термін, що приходить у нашу педагогічну практику —Фасилітація.
Це специфічний вид педагогічної діяльності вчителя, що має за мету допомагати
учню в усвідомленні себе як самоцінності, підтримувати прагнення до
саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення, сприяти особистісному
зростанню, розкриттю здібностей, пізнавальних можливостей. Він допомагає
актуалізовувати ціннісне ставлення до людей, природи, національної культури на
основі організації, гуманістичного, діалогічного, суб'єкт-суб'єктного
спілкування, атмосфери безумовного прийняття, розуміння та довіри. Фасилітатор –
це фахівець, який не зацікавлений у підсумках обговорення, з якимось конкретним
рішенням, не представляє інтереси жодної з груп-учасників чи персоналій і не
бере прямої участі в обговоренні, але несе відповідальність за якісне виконання
завдань і є радше супровідником навчальної групи у їхньому особистому розвитку.
Може з’явитись невдовзі у штатному розписі українських школах, така посада
як Едвайзер (від англ. Adviser.) Це радник, або консультант.
Радники потрібні не тільки президенту чи народним депутатам а й учням, адже
вибір професії, навчального закладу це ті питання де потрібна порада.
Отже, Едвайзер, як правило, людина з більшими і глибшими
знаннями в конкретній галузі.
І, нарешті, більш знайоме та близьке нам поняття Наставник. Та
в оновленому освітньому середовищі, функції наставника також трансформуються.
Метою наставництва є допомога опікуваному пристосуватися до дій у межах правил
та настанов спільноти. Наставник може давати поради щодо більш ефективної
роботи, допомагати вирішувати дискусійні питання, приймати складні життєві
рішення.
Отже, нинішнє і прийдешнє покоління що навчається потребує в більшості тих
педагогів які можуть допомогти обрати шлях та обґрунтовано порадити, як
себе реалізувати в житті. І це не дивно, адже в такому розмаїтті навчальних
дисциплін, закладів, сфер діяльності, однієї правильної відповіді бути давно
вже не може. Тому й виникає необхідність специфікації педагогічної діяльності.
Оновлення системи взаємостосунків між учнем та вчителем, будування їх
на діалозі, на взаємодовірі, підтримці,
прийманні, активній співпраці з батьками дітей,
формування в них свідомого розуміння того,
що тільки активна підтримка шкільного життя,
участь у вирішенні проблем школи,
щира зацікавленість всім тим, що
відбувається в ній, позитивне вплине на
шкільне освітнє середовище, сприятиме формуванню
мотивації учнів до навчання. І може тоді зміниться ситуація на
інше, і вже провідним мотивом навчальної діяльності у 70% учнів буде не страх,
а пізнавальний мотив або мотив самореалізації, який відзначається зараз тільки
у 4% учнів.
Висновок. Ключовими компетенціями успішної
людини у 2030 році є такі: уміння вчитися протягом життя, уміння критично
мислити, швидко адаптуватися до нових умов, реагувати на виклики, уміння
працювати у команді та ефективно спілкуватися, уміння приймати думку іншого. Отже НУШ
буде місцем де діти будуть здобувати не лише знання, але й учитися їх
застосовувати цінності для оцінювання навколишнього світу і дійсності. Вона
буде не лише закладом освіти, але й безпечним середовищем для розвитку. Де діти
вчаться спілкуватися між собою. Реформа освітньої галузі є надзвичайно важливою
подією. І саме від учителів, людей, на яких тримається реформа, - залежатиме
реалізація завдань Нової української школи.
Література
1.
Державний стандарт початкової освіти ( 2018р.)
. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р.№87//
Початкове навчання та виховання. – 2018. - № 28 -29. – С. 41-45.
2.
Наказ
МОН України від 23 березня 2018 р. №283
« Про затвердження методичних рекомендацій щодо освітнього простору НУШ
»// Початкове навчання та виховання. – 2018. - №4-5. – С.?
3.
Наказ
Міністерства соціальної політики України від 10 серпня 2018 р. № 1143 Про затвердження професіонального
стандарту « Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти »//
Початкове навчання і виховання. – 2018.- № 28 -29. – С. 4 – 40.
Інтернет – джерела
1. Інтернет- газета Віньковець Шевчук Ірина « Нові « ролі»
педагога » (опубліко- вано 29 November 2017p.)- режим доступу:metoddialogu.blogspot.com
2. 3б – EdEra – режим доступу:https://courses.ed-ra.com
3. Стаття « Професійне вдосконалення педагога у контексті
концепції « Нової української школи » - режим доступу:https://naurok.com.ua/2018 р.
